Гульнар Калайджи (Мусаніф) народилася в сім’ї Февзі Мусаніф, наркома землеробства Кримської АСРР, та Едіє Мусаніф. Коли Гульнар було 9 років, її батька арештуваливночі за типовим для того часу звинуваченням: створення антирадянської організації з метою повалити радянську владу. А вже за рік, у 1938 р., його розстріляли разом з іншими представниками кримськотатарської інтелігенції. Слідом за батьком арештували й маму – як член сім’ї «зрадника батьківщини», Едіє Мусаніф отримала вісім років таборів і потрапила до АЛЖИРу (Акмолінського табору дружин зрадників батьківщини), що був частиною КАРЛАГу.
Гульнар хотіли забрати до дитячого будинку, але дівчинку врятувала тітка Уріє Калайджі, вдочеривши її. Тепер Гульнар мала нове прізвище та по-батькові – Калайджі Гульнар Асанівна. 18 травня 1944 р. їх разом з іншими кримськими татарами виселили з Криму. Два тижні їх везли у вагоні-телятнику до Узбекистану.
«Рано-вранці (ще було темно) приїхали військові, вломилися в будинок і сказали, що дають на збори 15 хвилин, щоб нічого не брали, так як всі будуть йти пішки, причому довго (…) Я з Емою [сестрою] зірвали фіранки з вікон (з деяких потім в Самарканді пошили собі сарафани і ходили в них). Бабуся схопила швейцарську ручну машинку. Дідусь – пів мішка борошна, дядько Абдуль нічого не дозволяв брати, запанікував, усе твердив: «Нас ведуть на розстріл, як євреїв у минулому». Отак ми вийшли з дому, а перед воротами стояли машини, і розгублені люди (з дітьми, людьми похилого віку) сідали в ці вантажні машини. Невідомість лякала, всі плакали, думали, ведуть на розстріл».
Два роки потому відбувши 8 років покарання без провини, її матір була звільненою. Едіє відразу вирушила на пошуки своє доньки, та, знайшовши її, так само стала безправною «спецпоселенкою».
Але головне – мати із донькою тепер були разом.
Февзі Мусаніф реабілітували в 1958 р. «за браком складу злочину».
Гульнар померла у Москві (РФ) у 2021 р.
Історія представлена у межах виставки “Втрачене дитинство: почуте і “непобачене”, яка є частиною міжнародного проєкту “Втрачене дитинство”, який підтримує Європейський Союз за програмою House of Europe. Цей проєкт Музей “Територія Терору” втілює спільно з ГО Post Bellum (Paměť národa) (Чехія, Прага).
Очікуйте відкриття однойменної платформи із 30 історіями людей, які дітьми стали свідками насильства, репресій та злочинів проти людяності, лекціями, мистецькими рефлексіями, фото, відео та документальними матеріалами про повоєнні депортації із Західної України кінця 1940-х – початку 1950-х років.
Інші новини
Публікації
