Щоденне життя у нацистських концтаборах було сповнене суперечностей і дало життя специфічним формам поведінки, ритуалів, нормативним і ціннісним системам, які до сьогодні залишаються маловивченими. Коли ми аналізуємо повсякденне життя за колючим дротом з культурно-історичної перспективи, беручи до уваги музичну діяльність як приклад, ми зіштовхуємося з тривожною перспективою, яка здатна підважити наше традиційне уявлення про культуру та її форми. У рамках нацистських концтаборів, як інституцій терору, масового вбивства та нелюдськості, на регулярній основі грали музику професійні музиканти і аматори різного віку, статі, національності. Вони це робили як під примусом (за командою), так і за власним бажанням, часто з ризиком для власного життя, у сольній партії чи у складі хорів, ансамблів, джазових гуртів, табірних оркестрів і навіть симфонічних оркестрів. Вони грали та створювали музику різного роду, від легкої до класичної, від традиційних народних пісень до кабаре, від джазових мелодій та музики оперети.
Музика була інтегральною частиною табірного повсякденного життя у майже всіх нацистських таборах. Якою було призначення, вплив і значення музики за колючим дротом Третього Райху?
Існували дві базові форми музичної діяльності: музика, яка виконувалася за наказом СС-івців у таборах, та музична діяльність, яка за власною ініціативою здійснювалася самими в’язнями.
Змушуючи в’язнів грати на інструментах, нацисти тим самим ламали їхню волю та принижували їх як людських істот. Незважаючи на це, музична діяльність в таборах дає нам можливість переглянути наша бачення табірного контингенту як «сірої маси» і спробувати прийняти концепцію «в’язня як культурної істоти», яка стикалася з необхідністю пошуку нових культурних технік і стратегій виживання у табірних умовах. Незважаючи на свій примусовий характер, музична діяльність ставала духовною розрадою та певним культурним захистом в умовах повсякденного табірного терору.
Спів за командою
Найбільш поширеною формою музики з примусу були співи в’язнів за командою. Ця форма колективної музичної діяльності походила з військової традиції: головна її функція полягала у розвитку дисципліни, заохочення музичного ритму, плекання таких військових чеснот як «належний порядок». Така практика широко використовувалася у концентраційних таборах лише з одним додатковим завданням: застосовувати ментальну та фізичну силу. Наглядачі використовували співи з примусу для залякування та приниження ослаблених в’язнів: після важкої фізичної роботи співати означало здійснити надзвичайне фізичне зусилля.
Спів пісень під примусом було частиною повсякденного життя у таборах. Виконання пісень за командою здійснювалося у кількох випадках: під час маршу, виконання вправ, переклички та під час повернення з роботи. Часто спів було обов’язковим навіть під час роботи. Не були рідкими випадки використання співів для створення жахливого фону для виконання екзекуцій, як садистських засіб приниження і знущань.
Наглядачі заставляли в’язнів виконувати як добре відомі пісні, так і нові композиції, що виникли у таборах на замовлення нацистів. Окрім цього багато нацистських концтаборів мали свої власні гімни, такі наприклад існували у таборах Треблінка, Бухенвальд, Заксенгаузен, а також у Янівському таборі.
В останньому виникали пісні, які слід назвати народними, оскільки вони складалися колективно. В них описувалось життя в таборі, окремі події. На жаль, більшість цих пісень не дійшли до нашого часу. Ті пісні, які збереглися, носять сатиричний характер – це відомий табірний чорний гумор. Одним із авторів цих пісень був відомий до війни письменник, сценарист і автор текстів до популярних пісень Емануель Шлехтер (1904-1943), який загинув у Янівському таборі під час його ліквідації.
“Танго смерті”
Влітку 1942 р. у Янівському таборі у Львові за ініціативою заступника коменданта табору унтерштурмфюрера Ріхарда Рокіти був створений оркестр з ув’язнених музикантів і композиторів міста Львова на чолі з скрипалем Леопольдом Штріксом і диригентом львівської філармонії та опери Якубом Мундом, який у різний період нараховував від 30 до 60 осіб. Зокрема, до складу оркестру також входили відомі музиканти Зигмунт Шац, Марек Ізидор Бауер, Йозеф Герман, Едвард Штайнбергер, Лео Шафф, Мацей Штрікс, Ледерман, Артур Голд та інші.
До війни Ріхард Рокіта (на фото) був скрипалем джазового оркестру у Катовіце. Під час своєї служби у львівському таборі він не втратив пристрасті до музики, ставши «хрещеним батьком» та покровителем музичного оркестру. У ньому поєднувалися риси серійного вбивці із шанувальником високого мистецтва. Рокіта прискіпливо прислухався до виконання мелодій і слідкував за кожним звуком. Одного разу, почувши, що один з музикантів сфальшивив, він в ту ж мить розстріляв його.
Музиканти Янівського табору, як в інших німецьких концтаборах, користувалися певними привілеями на відмінну від решти в’язнів, і перебували в особливому статусі під протекцією заступника коменданта табору Рокіти. Протягом дня в’язнів оркестру зазвичай не залучалися до фізичних робіт і грали для наглядачів СС та особисто коменданта табору оберштурмфюрера СС Густава Вільгауса, який був великим «любителем мистецтва».
Кожного ранку оркестр виконував ритмічні мелодії та марші під час виходу в’язнів на роботу у складі бригад. Музиканти розміщувалися на спеціальній платформі біля наглядової вишки поблизу виходу із внутрішнього табору. З іншого боку воріт стояла будка, з якій кожного ранку наглядач записував кількість в’язнів, що виходили на роботу. Ритмічні мелодії заохочували до маршового кроку і дозволяли «налаштувати» в’язнів на роботу. Нерідко оркестр грав також під час традиційного ранкового «апелю» (огляду), який супроводжувався тортурами та вбивством в’язнів за найменшу провину.
В’язні грали на ударних (барабан), духових (саксофон, кларнет, флейта, акордеон) та струнних смичкових інструментах (скрипка). Наявність кількох типів інструментів, партитури, а також спосіб розміщення музикантів дає можливість говорити про існування оркестру.
Музикантам заступник коменданта табору Ріхард Рокіта наказав написати особливу мелодію знищення, що отримала назву «танго смерті» (за одними даними, безпосереднім автором цієї мелодії був скрипаль Зигмунд Шац, за іншими – піаніст Штайнбергер, ще за іншими – музикант Шлехтер). Нацисти змушували оркестр виконувати цю мелодію під час масових страт євреїв у «Пісках» та інших місцях. Для багатьох в’язнів ця мелодія стала останнім звуком, який вони почули перед смертю.
Оркестр також грав під час проведення селекції в’язнів із гетто та їх вантаження у вагони-телятники на станції Клепарів для подальшого відправлення у табори смерті.
Працівник технічного бюро табору Штрайсберг сфотографував оркестр під час виконання якоїсь мелодії. Ця фотографія була виявлена гестапівцями і за це він повішений. Світлину зберегла і передала у 1944 р. радянській слідчій комісії Анна Пойцер, яка працювала на кухні для табірної охорони. Фотографію «танго смерті» було згодом представлено радянською стороною на Нюрнберзькому процесі.
Незадовго до ліквідації таборуу листопаді 1943 р. німці вбили і членів оркестру. Під час виконання «танго смерті» музикантів по одному відводили в сторону і на очах в інших під музичний супровід розстрілювали. Таким чином, був знищений весь оркестр Янівського табору. Останнім розстріляли Леопольда Штрікса.
Висновки
Діяльність оркестру у Янівському таборі у 1942-1943 рр. була проявом ширшого феномену в рамках нацистської каральної імперії, де музика нерозривно поєднувалася з політикою терору та масового знищення євреїв. Історія табірного оркестру у Львові не була унікальною, а вписувалася у ширший контекст, де кожен керівник великого табору намагався підтримувати «культурне обличчя» дорученої йому інституції.
Репертуар та функції табірного оркестру у Львові багато у чому були схожі на ті, які були в інших таборах. На відмінну від деяких інших оркестрів, музикантам Янівського табору не вдалося врятуватися завдяки своїй діяльності. Попри наявність певних привілеїв гарантованих табірною адміністрацією, вони загинули як і решта в’язнів під звуки власного «Танго смерті».
Підготував: науковий співробітник Музею, Олександр Пагіря.
Інші новини
Публікації
