Жертвами радянських масових депортацій повоєнного часу стали понад 200 тисяч мешканців Західної України, понад третина з них – з території сучасної Львівської області.
Кімната №1 – реконструкція типового помешкання львів’янина 20-30 років ХХ століття. Ця кімната розповідає історію довоєнної Західної України.
Кімната №2 розповідає історію початку Другої світової війни голосами її безпосередніх очевидців. В ній представлені 10 історій людей з різних куточків Західної України, а також Польщі.
Ця кімната – реконструкція спальні після обшуку, арешту або депортації мешканців квартири. Вона демонструє масштаби радянських арештів та депортацій.
Кімната №4 – це відтворений табірний барак, який став одним з символів доби нацизму. По всій окупованій Європі, зокрема і в Україні, нацисти створили сотні місць примусового утримання та масових вбивств: таборів смерті, концентраційних таборів, таборів для військовополонених, для примусових робітників, таборів для євреїв та ґетто.
Не всі, хто проживав в окупованій Україні, стали жертвами нацистського масового насильства. Проте, кожен з них мусив обирати як поводитись. Ці поведінкові моделі були дуже різні: хтось допомагав нацистам переслідувати своїх сусідів, хтось навпаки – рятував.
Ця кімната відтворює вигляд архіву радянських спецслужб. На кожну людину, арештовану в радянські часи, заводили кримінальну справу. Вони зберігаються на архівних полицях донині. Номери на ящиках – це номери кримінальних справ людей, оповіді яких ми записали в межах усноісторичного проєкту.
В Україні не існує родини, яка б у той чи інший спосіб не стикалась з масовим насильством у середині ХХ століття. Спогади про ці події ― частина наших сімейних історій. Ми можемо їх не знати, але це не означає, що їх немає.
Колекція створюється з 2017 року на основі декомунізованих пам’ятників міського простору.
Виставка створена за підтримки німецького фонду “Пам’ять, відповідальність і майбутнє” (EVZ).
