З початком повномасштабного вторгнення команда музею «Територія терору» разом із Луганським обласним краєзнавчим музеєм, розпочала збір експонатів для майбутньої виставки після перемоги.

На разі, в Бараці №2, можна оглянути перші експонати – бойові трофеї – фрагменти касок російських солдат, спаленого військового устаткування, форми, пропагандистські матеріали, прапори, малюнки-розмальовки і листи дітей для російських солдат.

Також відвідувачі мають можливість ознайомитися із евакуйованою колекцією сучасних творів мистецтва, приватної київської галереї The Naked Room.

Найбільшим свідченням стабільності для українців після 24 лютого 2022 року є бути в принципі. Залишатися собою в умовах війни виявилось розкішшю і навіть ознакою якого-не-якого, а таки добробуту. Бути музеєм, виконуючи водночас функціонал центру гуманітарної допомоги, сховку, підтримки «своїх» – найдорожча із можливих стабільностей українського сьогодення. 

Озброївшись генераторами, каністрами з паливом, павер-бенками, старлінками, буржуйками і дровами, музейники працюють і не припиняють роботу під час повітряних тривог та вимкнення світла, подекуди стаючи символами перемоги і надії – як Охтирський краєзнавчий музей на Сумщині, поранений, але не зломлений, або ж Луганський обласний краєзнавчий музей у львівському екзилі. Усі вони, усі ми – працюємо над порятунком та відбудовою, ховаємо й евакуйовуємо колекції, готуємось до міжнародних судів відстоювати викрадені росією експонати та готуємо відповідний грунт на міжнародних симпозіумах, збираємо експонати й свідчення російсько-української війни, що триває, а отже фонди наші – відкриті.

Для Музею “Територія Терору” історія цієї колекції розпочалась у квітні 2022 року, коли ми дочекалися у Львові наших колег із Луганського обласного краєзнавчого музею, що дивом вирвались із майже двомісячної окупації в Старобільську. Команда музею завдяки підтримці українських військових врятувалася із палаючої Луганщини. Російська армія дуже швидко окупувала місто і музейні фонди залишились в Старобільську. Проте під час тривожної триденної подорожі зі Старобільська до Львова колеги прихопили перший експонат майбутньої колекції – крісло і парашут зі збитого українськими військовими російського винищувача Су-35, який скидав смертельні бомби на українську Луганщину.

Це був один із перших наших фізичних доказів – доказів присутності чужинського зла на українській землі.

Завдяки співпраці із військовими ми отримуємо бойові трофеї – експонати свідчення терору – фрагменти касок російських солдат, спаленого військового устаткування, форми, пропагандистські матеріали, газети із деокупованих міст, листівки, брошури, прапори, малюнки-розмальовки і листи для російських солдат.

Військовий із позивним Enjoy, який передав артефакти із українського Півдня, в цивільному житті – художник, майстер графіті, який оформив для нашого Бараку №1 фрагменти основної експозиції. Мапа Молотова-Ріббентропа, інфографіка та тіні в Кімнаті після обшуку – його авторства. Сьогодні художник із Криму воює у складі одного із підрозділів на півдні України і боронить Миколаїв. У «вільний-від-тепер-основної роботи час» збирає і передає експонати до нашого Музею. Ці дитячі малюнки – живі свідчення підтримки окупантів населенням рф та роботи пропагандистської машини – могли відправитись на розпалювання вогню чи до солдатських вбиралень, проте завдяки присутності військового-митця стали доказами присутності російського зла.

Просто з окопів, шляхами «Нової пошти» (ось, хто засвідчує відновлення українських кордонів, одразу за ЗСУ!), до музею.

Від минулого року наша реальність невідворотньо й примусово багатошарова: поруч із батьківськими чатами – канали оповіщень про бомбардування, поруч із регулярними витратами – донати, поруч із львів’янами – українці із Маріуполя, Донецька, Луганська, Криму.

Багатошаровість ця нерозщепна, доколи війна не скінчиться нашою Перемогою.

Наша «Відкрита колекція: ДОКАЗИ ПРИСУТНОСТІ» – свідчення багатошарової музейної реальності цих днів, що стали одним після 24 лютого.

Шар 1. Наша стала експозиція, як наші з вами щоденні рутини. Звичні, відпрацьовані, не завжди помітні, та становлять наріжний камінь нашої сталості.

Шар 2. Евакуйована колекція приватної галереї із Києва The Naked Room, яка зберігає твори сучасних українських митців, серед яких Олег Голосій, Кадан, Павло Маков, Люся Іванова, Катерина Бучацька, Олександра Кадзевич – яскраве свідчення нашої культурної «евакуйованості», з якою нам доводиться вчитися жити – у нових сімейних обставинах, домівках, культурах.

Шар 3. Речі – свідки зла, докази того, шо засвідчуватиме наша майбутня Перемога. Кожен деокупований сантиметр української землі, звідки родом ці експонати, виборений в бою та просяклий кров’ю українських воїнів і вбитих російських окупантів.

Шар 4. Ви. Так, саме ви. Ви і ваші історії, спогади, свідчення чи артефакти присутності. Це наша спільна колекція/історія, в якій ви – співтворці. Як єдиний в Україні музей, що будує свою основну експозицію на матеріалах усної історії, ми закликаємо вас залишити свої свідчення – записи, знимки, артефакти.

Ми є. Ви є. Наша з вами присутність перемагає.

Структуризація хаосу і його загальна координація: директорка Музею “Територія Терору” Ольга Гончар

Адміністративна робота: Юлія Рудюк, заступниця директорки (Музей “Територія Терору”), Тетяна Суркова, бугалтерка (Музей “Територія Терору”)

Текст: кураторка Ольга Муха (Музей “Територія Терору”) 

Робота із фондами: Військовий із позивним Enjoy, Олеся Мілованова, директорка, і команда Луганського обласного краєзнавчого музею, Тарас Різун, головний зберігач  (Музей “Територія Терору”), Мирон Марко, завідуючий господарським відділом (Музей “Територія Терору”),  Андрій Рибка, куратор, Павло Третьяков Галерея, The Naked Room

Монтаж виставки “Відкриті фонди: ДОКАЗИ ПРИСУТНОСТІ”: Олег Сусленко, Любомир Сікач