П’ятимісячний розвиток автономної Підкарпатської Русі (Карпатської України) відбувався у вкрай складних міжнародних умовах, коли, з одного боку, країни Заходу фактично визнали територію Центрально-Східної Європи сферою переважаючих інтересів Третього Рейху, а його експансію «природним процесом», а з іншого, сусідні Угорщина та Польща намагалися дестабілізувати внутрішню ситуацію в автономії, прагнучи встановити спільний угорсько-польський кордон у Карпатах.
5 жовтня 1938 р. у Варшаві відбулася зустріч угорського державного секретаря Іштвана Чакі та польського міністра закордонних справ Юзефа Бека, на якій було досягнуто основних параметрів домовленості про співпрацю у проведенні спільної саботажно-диверсійної операції на території Закарпаття з метою якнайшвидшого приєднання території краю до Угорщини. Для конкретизації напрямків співробітництва 10 жовтня 1938 р. у Варшаві пройшли військові переговори, під час яких начальник польського Головного штабу генерал Владислав Стахевич пообіцяв, що польська сторона розпочне таємну диверсійну акцію після відповідних дій з угорського боку.
Завданням спільної диверсійної операції було дестабілізувати суспільно-політичне та військове становище на Закарпатті, підірвати позиції чехословацької адміністрації та автономного уряду, досягнути його міжнародної ізоляції, викликати повстання місцевого населення і таким чином створити передумови для його анексії та відновлення Угорщиною свого тисячолітнього кордону. Другі відділи польського Головного та угорського Генерального штабів координували між собою засилання на територію Підкарпатської Русі диверсійних і терористичних груп для здійснення актів саботажу, руйнування ліній комунікації (мостів, пошти, телеграфу, телефону, залізниці, автошляхів, ліній електропередач), державних об’єктів, убивства представників місцевих органів влади, чехословацьких жандармів, прикордонників, військових, поширення антиукраїнської пропаганди та підготовки ґрунту для прилучення території краю до Угорщини.
Диверсійна операція Угорщини та Польщі була унікальним прикладом порушення міжнародного права: у мирний час без оголошення війни на територію сусідньої держави проникали чисельні та добре озброєні підрозділи, які мали на меті підняти повстання та вести партизанську боротьбу. Військові та диверсійні заходи двох держав доповнювалися економічною та комунікаційною блокадою Закарпаття, інформаційними атаками та потужним дипломатичним тиском на автономний уряд в Хусті. Фактично, тактика дестабілізації, яку сьогодні ми описуємо в категоріях концепції «гібридної війни», була у повній мірі апробована у Карпатській Україні ще у 1938-1939 рр.
На початку жовтня 1938 р. у с. Вашарошномень, за 45 км від кордону з Підкарпатською Руссю, стали зосереджуватись угорські диверсійні формування, укомплектовані новобранцями угорської армії, резервістами, добровольцями, членами парамілітарних організацій («Левенте»), загонів «Рондьош Гарди» (Гвардії обірванців) та «Собот Чопоток» (Вільних загонів). Організовані за прикладом судетсько-німецьких Freikorps , що виникли в апогей Судетської кризи у вересні 1938 р., станом на середину жовтня 1938 р. вони нараховували до 6 тис. чол., поділених на 19 батальйонів по 300 чол. у кожному.
За період з 9 до 24 жовтня 1938 р. невеликі диверсійні групи по 10 осіб здійснили 11 рейдів на 8 км вглибину території Підкарпатської Русі, проводячи напади на підрозділи чехословацької армії та знищуючи об’єкти інфраструктури й комунікації. Щоб уникнути сутичок із регулярними військами, угорські нападники намагалися діяти переважно вночі, переховуючись вдень у лісах.
Паралельно з боку Угорщини здійснювала масштабна інформаційно-психологічна війна, до якої були залучені головні медіа ресурси Угорського королівства (преса, радіо, телеграфні агентства, друкована та шептана пропаганда тощо). Зокрема, угорське радіо повідомляло про всілякі небилиці з Карпатської України: епідемії, голод, фантастичне подорожчання цін на продукти харчування, репресії і терор уряду А. Волошина, повстання та заворушення місцевого населення, від якого голова українського уряду, начебто, «відстрілювався з кулемета», про втечу уряду до Праги, про нетерпеливе очікування населенням угорського визволення і т.п. Водночас угорські розвідувальні літаки, порушуючи повітряний простір Чехословаччини, скидали тисячі листівок над територією Підкарпатської Русі, закликаючи місцеве населення до повстання та звільнення від «чеської тиранії» й «українських бандитів», та проведення всенародного плебісциту за приєднання до Угорщини.
За офіційними даними, від 3 листопада до кінця 1938 р. угорські терористи здійснили 19 збройних акцій проти Чехо-Словаччини, більшість з яких на теренах Підкарпатської Русі.
На північній ділянці кордону Підкарпатської Русі з 7 жовтня до 25 листопада 1938 р. проводилася диверсійна операція 2-го відділу Головного штабу Польщі під кодовою назвою «Лом». До неї були залучені ряд урядових та військових відомств Другої Речі Посполитої – державна поліція, прикордонна служба, Корпус охорони прикордоння (КОП), армійські частини (VI (Львів) та X (Перемишль) корпуси Війська Польського), військова розвідка та контррозвідка, дипломатичні представництва у Празі та Ужгороді (з листопада 1938 р. у Севлюші). Загальне керівництво операцією здійснювали начальник 2-ї експозитури майор Едмунд Харашкевіч та його заступник майор Фелікс Анкерштайн. Загалом у польській диверсійній акції на Закарпатті взяли участь понад 1 тис. осіб.
Поруч із диверсійними та пропагандистськими зусиллями польська влада спільно з угорцями апробувала тактику «економічного удушення» Карпатської України. На початку грудня 1938 р. польська сторона раптово оголосила про ремонт мостів і тунелю через Карпати, внаслідок чого було призупинене залізничне сполучення через Вороненку та Лавочине в напрямку Підкарпатської Русі. Транспортна блокада Карпатської України з боку Польщі та Угорщини тривала до кінця лютого 1939 р., коли в результаті переговорів угорсько-української делімітаційної комісії було погоджено про відкриття залізничного сполучення в обидва боки.
За підсумковими даними, в ході проведення диверсійної акції «Лом» у жовтні-листопада 1938 р. на території північних округів Підкарпатської Русі польськими диверсантами було здійснено 56 акції, внаслідок чого було знищено або пошкоджено 1 залізничний та 12 дорожних мостів, 1 гребля, телефонний комутатор і будинок пошти, у 27 місцях перервано телефонні лінії, 23 осіб вбито, 15 поранено, 20 захоплено у полон. Водночас втрати з польської сторони становили 23 чол., серед них 11 вбитими, 7 пораненими, 3 полоненими і 2 зниклими безвісти.
Польські диверсійні та бойові акції на території Підкарпатської Русі восени 1938 р. були значно результативнішими за угорські: при менших втратах вони завдали вагомої шкоди (350-400 Kč). Чехословацький уряд, тим не менше, зумів досить швидко відновити пошкоджені об’єкти комунікації, насамперед мости і телеграфні лінії, забезпечивши безперебійність руху. З політичної точки зору, операція зазнала провалу. Попри планомірність і систематичність у здійсненні випадів диверсійних груп на територію Закарпаття, вона не принесла очікуваних результатів. У період автономії Карпатської України тут так і не вибухнуло проугорське повстання, на яке покладали великі сподівання у Варшаві та Будапешті, розраховуючи, що воно стане приводом для введення угорських військ. Чехословацькі органи при підтримці місцевих загонів самооборони (Карпатської Січі) змогли утримати ситуацію під контролем.
Попри спроби польських військових і політичних кіл зберегти у таємниці свою диверсійну операцію, проникнення польських груп на територію краю не вдалося приховати. Чехо-Словаччина оприлюднила інформацію на цю тему, наслідком чого став розголос у міжнародній пресі.
Підготував старший науковий співробітник Музею Олександр Пагіря
Інші новини
Публікації
