Музейну команду залишила тільки одна працівниця. Війна прийшла до неї вдруге. Першого разу вона втекла до Львова з Донецька в 2014 році. Тепер вона вимушено емігрувала до Німеччини, до своїх родичів. Її здоров’я похитнулось.

Інші працівники залишаються в місті. Чоловіки, котрі працюють у нашій команді, наразі не підлягають загальній мобілізації і продовжують працювати за фахом. Жінки з дітьми також залишаються у місті. Чоловіки декого з них зараз у війську.

За ці 2 місяці ми зосередились на посиленні безпеки наших фондових колекцій та робочих приміщень. Ця робота була би неможливою без допомоги міжнародних партнерів і друзів музею, адже основні зусилля місцевого самоврядування і уряду направлені на підтримку цивільних людей та української армії. 

Ми завантажили онлайн фондову колекцію музею завдяки підтримці наших німецьких друзів – Фонду Меморіалу убитим євреям Європи; посилили безпеку фондів і інфраструктуру музею завдяки Міжнародному альянсу захисту культурної спадщині в зоні конфліктів ALIPH Foundation, що базується в Швейцарії.

Ми отримали безліч важливих матеріалів для збереження експонатів від друзів у Польщі – були створені комітети допомоги українським музеям на базі уряду (Polish Support Center for Culture in Ukraine, Narodowy Instytut Dziedzictwa, Ministerstwo Kultury i Dziedzictwa Narodowego, Stołeczny Konserwator Zabytków, Fundacja Dziedzictwa Kulturowego, Komitet Pomocy Muzeom Ukrainy / Committee for Ukrainian Museums); отримали фінансову підтримку від міжнародної організації “Дім Європи” на реалізацію антикризової роботи в умовах війни. 

Також ми прийняли евакуйовані приватні колекції у себе в музеї. З міркувань безпеки їх назви поки не розкриваються. 

До нас переїхав наш давній партнер – Луганський обласний краєзнавчий музей з м. Старобільськ Луганської області. Для музею це другий переїзд, адже вперше вони переїжджали до Старобільська з Луганська  через окупацію міста росією в 2015 році. Тепер росія окупувала Старобільськ.Тому музей переїхав до Львова. 

Директорка музею з сином місяць пробули в окупації. Їм вдалось виїхати з допомогою наших військових. Інші рідні моєї колеги залишились там. Як і більшість колективу ЛОКМ. Нині виїхати із цього міста неможливо через постійні військові дії. Гуманітарні коридори відсутні. 

Уже відомо про випадки викрадення і переслідування людей із проукраїнською позицією, спалення книжок українською мовою, бо українська мова заборонена на окупованих територіях; знищують експонати в окупованих музеях, які розповідають про українську історію, ідентичність та війну в росії проти України.

Наша команда допомагає відновити фінансову, адміністративну та програмну діяльність Луганського обласного краєзнавчого музею. Його директорка живе у моєї бухгалтерки, працює за комп’ютером нашого музею. Її син буде закінчувати перший клас у Львові. 

Станом на сьогодні ми все ще очікуємо на офіційну позицію й інструкції від Міністерства культури та інформаційно політики України щодо музеїв і працівників, що перебувають в окупації а також людей та музеїв, яким вдалося виїхати. Поки офіційні структури “думають”, працюють і рятують людей старі й нові партнерські та людські зв’язки. 

3 березня, у 8-й день війни, я написала пост у Фейсбуці про те як допомогти музейникам, що залишилися в Україні. Адже більшість можливостей для підтримки надавалось українським діячам культури, які виїжджають за кордон. За декілька хвилин мені відписали мої друзі зі словами “Олю, давай організуємо таку підтримку” – так був створений Музейний кризовий центр. 

За два місяці ми стали командою із 12 осіб музейників і працівників культури, які щодня працюють над збором та розсиланням коштів, моніторингом стану музейних працівників по всій Україні. Представники команди базуються у Львові, Івано-Франківську, Вінниці, Чернігові, Ужгороді, Польщі. Ми розробили дієвий алгоритм допомоги у межах законодавства України, використовуючи систему онлайн банкінгу. 

Треба сказати, щодня ми функціонуємо під звуки сиренами та під загрозою повітряних атак. В Україні не лишилось безпечних місць, а Твій дім там, де Ти намагаєшся виспатись: “ у коридорі”, сховищі; він щодня є потенційною мішенню. 

Ми надаємо індивідуальну фінансову підтримку музейникам, які далі продовжують ходити на роботу в окупації та під обстрілами. Більшість цієї допомоги на місцях йде на їжу, воду, ліки. Наприклад, директор музею на окупованій території, купив мішок борошна і розділив між працівниками. Багато музейників, яких ми підтримали, не отримують зарплату від 24 лютого, але продовжують ходити на роботу в музеї.

Є колеги, які втратили свій дім чи рідних- до них прилетіли ракети, – рідні яких загинули на фронті чи були вбиті російськими терористами. 

Державна система, яка фінансово забезпечувала бюджетних працівників не працює повною мірою: міста окуповані, знищені адміністративні будівлі, техніка, вбиті люди. 

Юридично Музейний кризовий центр існує як об’єднання громадських організацій “Інша освіта” та “Новий музей”, професіоналів культури. В умовах воєнного стану ефективно і оперативно розпоряджатись коштами у сфері культури і лишатись у межах законодавства виявилось можливим лише завдяки інструментам громадських організацій. 

За 66 днів діяльності ми підтримали 79 музеїв і 530 осіб на загальну суму 1 021 885 грн. або ж 31 821 євро. 

У перші дні війни нас підтримали Мітост (Берлін), Європейська комісія у межах програми “Сила людей”, Київська бієнале, Пінчук Арт Центр. Були і приватні внески осіб, в основному зі США, які дізнавались про ініціативу зі ЗМІ. Від мистецького середовища були проведені акції на підтримку культури України в Амстердамі, Франції, де були зібрані кошти; проведені аукціони мистецтва у Венеції на Бієнале, благодійний аукціон у Лондоні, кошти із яких були передані нам та іншим ініціативам. Останній аукціон мистецтва відбувся у Бельгії 15 травня. 

Також ми отримали підтримку від ALIPH Foundation, міжнародної компанії Елементум Енерджі (відновлювана енергетика), очікуємо підтримку від The Sigrid Rausing Trust. Львівський музей “Дім Івана Франка” провів благодійні екскурсії і також передав нам кошти. 

Окремо я хочу подякувати Svenja Kunze с Hamburger Institut für Sozialforschung (соціальні дослідження). Вони зібрали 2000 євро для Музейного кризового центру. 

Найскладнішим в роботі Музейного кризового центру є необхідність пояснити те, що музейники, які залишаються в Україні для роботи такі ж важливі, як експонати, які треба захистити. Українські музейники – це професіонали з відповідними знаннями, така ж вагома частина спадщини, як і фізичні артефакти Їх також важливо підтримати фінансово, щоб було кому “руками” пакувати експонати у матеріали і скрині, які надходять від міжнародних організацій. І ці ж люди, їх досвід і знання будуть актуальні, коли на Україну перестануть летіти бомби і ми будемо говорити про реставрацію експонатів, відбудову музеїв. 

На жаль, сфера культури України не отримувала достатнього фінансування кадрів і до війни. Вже є урядові рішення щодо зменшення фінансування зарплат кадрів культури. 

Я боюсь, що зважаючи на всю ситуацію та військові дії, ми просто можемо втратити цілу галузь професіоналів, які будуть змушені змінити професію, щоб вижити. 

Тому з перших днів війни і надалі у межах роботи Музейного кризового центру для мене важливо говорити про важливість кадрів культури та підтримувати колег.