Пам’ятник засновнику міста герцогу Дюку де Рішельє прикритий мішками з піском для захисту під час воєнних дій росії в Україні, центр Одеси, Україна, 12 березня 2022 року. (Фото Максима Войтенка/Агентство Anadolu Getty Images)
У ході злочинного вторгнення Росії поряд із знищенням життів відбувається також спустошення культури
Злочинне вторгнення Росії в Україну, яке триває вже четвертий тиждень, принесло безпрецедентні руйнування. Окрім житлових будинків, шкіл, дитячих лікарень та пологових будинків, російські ракети не оминули визначні місця та музеї України. І навіть у небезпеці українські діячі мистецтва об’єднали зусилля, щоб захистити культурну спадщину країни. Вони витягували твори мистецтва з полум’я, днями виїджали разом із деталями інсталяцій у багажнику, і заново створювали галереї наче святилища.
Чинячи так, ці люди спиралися на гостре почуття обов’язку рятувати не лише українські твори мистецтва, а й ширшу, більш значущу спадщину країни. Після інтенсивних російських авіаударів Харківський художній музей зазнав значних ушкоджень, наражаючи на небезпеку свою унікально колоритну колекцію. Співробітники музею робили все, аби зберегти твори мистецтва ранніх нідерландських, індійських, китайських, французьких, італійських і російських художників під час неврегульованих обстрілів і жахаючого вигляду менртвих тіл на вулицях. Як нещодавно сказав науковий співробітник Одеського художнього музею Кирило Ліпатов, навряд чи можна усвідомити те, що українські музеї сьогодні рятують російські шедеври від російської агресії.
Інга Леві, 26 лютого 2022: Верховина, Прикарпаття/ Київ, проспект Лобановського, 6А, 2022, олівець
Винищення людських життів йде рука в руку з культурним спустошенням. У Чернігові, місті що перебуває на межі гуманітарної катастрофи, де немає опалення, електропостачання та безпечних шляхів евакуації для мешканців, російські ракети знищили музей Василя Тарновського, пам’ятку архітектури кінця століття; місцезнаходження колекції досі залишається невідомим. В окупованому Маріуполі – місті, де на руїнах свого будинку від зневоднення померла шестирічна дівчинка – російські військові обстріляли мечеть султана Сулеймана Пишного та його дружини Роксолани, де ховалось 80 осіб (з них 34 дитини). Вчора бомбардування знищило Донецький Обласний Драматичний Театр, в якому переховувалося понад тисячу жінок і дітей (і це попри слово «діти», написане російською мовою біля будівлі, котре добре видно з неба). Наче звуки грому над Харковом, місто що вже всіяне ракетами, передвіщають безперервні руйнації, терор і масові вбивства, а місцеві мешканці відчайдушно намагаються зберегти в таємниці розташування сховищ від загарбників.
Інга Леві, 3 березня 2022: Статуя Нептуна, площа Ринок, Львів/ Вибух, авіаудар у Харкові, 2022, олівець
Значні втрати безцінних зразків мистецтва супроводжуються божевільними амбіціями росії відтворити свої колишні імперські кордони та нав’язати «русскій мір» будь-якою ціною. Західні оцінки часто свідчать про брак розуміння української історії та культури. Перше задокументоване знищення культурної спадщини – пожежа, яка зрівняла з землею Іванківський краєзнавчий музей – була лише репетицію невігластва. Увага до мистецьких робіт Марії Примаченко, котрі зберігалися в музеї та були витягнені з полум’я працівниками музею, очевидно викликала хвилю захвату її творчістю, яку висловлювали канонічні постаті, такі як Пабло Пікассо. Обговорення мистецва Східної та Центральної Європи часто сходиться на проблемі обмеженого бюджету і браку спеціалістів, а також ворожої близькості між Росією та Україною (дискурс, який перетворюється на універсалізацію російського досвіду в історичних, особливо радянських дослідженнях).
Втім, творча траєкторія Примаченко є прикладом того, як українське мистецтво було приборкане за радянських часів: зручно висвітлене допоміжними категоріями, такими як «народне» та «національне», аби показати його як «чарівні каракулі» «братнього народу». Та своє життя Примаченко провела в українському селі Болотня, старанно навчаючи майбутні покоління українських митців, зокрема сина Федора та онука Івана. Вона прагнула дати їм альтернативу державній освіті, яка проголошувала російське мистецтво колискою творчого блиску – надихала діячів мистецтва, які наважувалися кинути виклик цій поверхневій генеалогії.
Інга Леві, 5 березня 2022: Вигляд Львова з новобудови / Під руїнами мосту від російської авіації та артилерії ховаються люди, Ірпінь, 2022, олівець
Вражені цією історією, спільнота митців країни об’єдналася, щоб захистити культурну спадщину, що стоїть на кону, оскільки війна триває. Директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» у Львові Ольга Гончар ініціювала створення Музейного кризового центру. Ініціатива наводить контакт між працівниками музеїв та міжнародними фондами, а також надає різноманітну підтримку культурним установам по всій країні. Її пріоритетом є безпека співробітників. Як розповіла Ольга Гончар:
«Якщо музеї на Заході України зараз у кращому становищі і ми їх забезпечуємо засобами упакування та вогнегасниками, то музеї в зонах військових дій потребують елементарних речей: їхні працівники позбавлені доходу на їжу та ліки. На цьому етапі надзвичайно важливо підтримати тих людей, які згодом будуть зберігати спадщину. Якщо ми не забезпечимо їхні основні потреби, то там не буде більше кому, надсилати вогнегасники та засоби упакування».
Інга Леві, 8 березня 2020: Евакуація фігури Ісуса Христа з Вірменського собору до укриття, Львів/ Рятувальники дістають жінку з руїн після авіаудару, Суми, 2022, олівець
Зараз ініціатива спирається на фінансову підтримку Європейської Комісії (в рамках проєкту «Сила тут», який реалізує ГО «Інша Освіта»), Pinchuk Art Centre, MitOst e.V., та приватних донаторів. За перші 15 днів роботи Музейний кризовий центр надав допомогу 36 закладам культури, у тому числі 13 музеям Луганської області та 10 організаціям Донецької області. Крім того, Ольга Гончар відзначає неоціненну працю своїх колег у Києві: Центру візуальної культури та Українського надзвичайного мистецького фонду, створеного ГО «Музей сучасного мистецтва» у партнерстві із ЗМІ «Заборона», Національним художньо-культурним комплексом «Мистецький Арсенал», а також галерею сучасного мистецтва «Оголена кімната». Марія Ланько, співзасновниця галереї та кураторка українського павільйону на 59-му Венеційському бієнале, нещодавно розповідала:
«24 лютого, після перших вибухів, я спакувала лійки [незамінну частину інсталяції, що мала експонуватися у Венеції] в багажник, застрибнула у машину з валізою, приготованої для дводенної подорожі до виставки в Дніпрі, з всього кількома елементами одягу, а потім їхала понад п’ять днів, а все, аби вивезти твір мистецтва за кордон. Зараз наша команда невпинно працює над збереженням галерейної колекції в Києві, яка включає ключові роботи Олега Голосія (1965–1993), які ми повинні захистити».
Інга Леві, 15 березня 2020: Верба зацвіла, Клайпеда/ Вікно будинку в Оболонському районі після прямого авіаудару, Київ, 2022, олівець
Волонтерські зусилля працівників мистецтва виходять за межі професійних спільнот. Команда «Території терору» передала своє обладнання та меблі до прихистків. Львівський муніципальний мистецький центр перетворив простір своєї галереї на громадський центр для біженців зі Східної та Центральної України. Єрміловський мистецький центр у Харкові (названий на честь українського художника-авангардиста, викресленого з мистецько-історичних наративів за радянських часів, творчість котрого згодом була таємно досліджуваною українськими мистецтвознавцями) служить бомбосховищем для Харківського національного університету. Багато художників, у тому числі Павло Маков, автор вже згаданого проєкту Венеція, провели там дні і ночі, поки на місто падали російські ракети. Проєктний простір «Асортиментна кімната» в Івано-Франківську, де досі діють майстерні, працює на підтримку евакуації мистецьких архівів. Зважаючи на ці зусилля, приватні колекції, особливо ті, що перебувають під опікою сімей художників, витримують найнебезпечніші умови.
Поки російська армія продовжує жорстокі бомбардування, навмисно обстрілюючи житлові будинки та цивільну інфраструктуру, мистецька спадщина — всесвітньо-історичного значення — залишається у серйозній небезпеці. В Україні кожен день цієї війни розкриває життєві взаємозв’язки тілесності та творчості. Заради мистецтва і життя, безперечно, українські діячі мистецтва будуть чинити опір.
Поліна Байцим – мистецтвознавеця та кураторка, що спеціалізується на соцреалізмі в українському образотворчому мистецтві. Зараз вона є кандидаткою у доктори із порівняльної історії в Центральноєвропейському університеті, Будапешт/Відень, і кураторкою Музею сучасного мистецва, Київ, Україна.
Інга Леві – українська художниця, яку війна застала у Львові, коли вона з колегами готувала відкриття музею Параски Плитки-Горицвіт у селі Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. У своїй воєнній серії «Подвійна експозиція» художниця зображує накладання двох розповідей – сцен, свідком якої вона стає під час подорожі відносно безпечними маршрутами з країни, та травматичних новинних повідомлень з рідних міст в Україні.
Інші новини
Публікації
