14 липня в рамках виставки «Музи не мовчать», присвяченій мистецтву під час війни, відбулась розмова музейників Львова, Одеси й Дніпра: «Музейний тил: взаємодопомога на війні».

Представники музеїв великих міст України розповіли, як вони працювали у перші дні війни, посилювали охорону своїх колекцій, допомагали колегам з усієї України. Модератором зустрічі стала директорка музею «Територія Терору» Ольга Гончар.

Публікуємо текстовий варіант розмови, у якій ви дізнаєтесь про зміни у житті музейних установ з початком війни, з якими проблемами та потребами зіштовхнулись музейники і плани на майбутнє.

Павло Гудімов, засновник артцентру «Я Галерея»: «24 лютого ми закрились для відвідувачів та стали хабом, який приймає людей з різних куточків України. У різний час у нас постійно перебували від 10 до 16 людей. Інша наша функція: ми в перші дні поставили круглий стіл, де збирались галеристи й генерували різноманітні ідеї. Найперше – це культурні санкції проти російської федерації, а згодом програма «Львів зустрічає» для переселенців, в рамках якої проводили безкоштовні екскурсії для наших гостей.

Для себе я одразу зрозумів, що волонтерством потрібно займатись у сфері, де ти компетентний. Тому ключовим стало впровадження культурних санкцій, які, зокрема, підтримав Жан-Юбер Мартен, колишній директор Центру Помпіду. Він дуже швидко зрозумів, наскільки світова культура стала заручником ситуації, яку часто експлуатували за «газпромівські» гроші».

Олександра Ковальчук, директорка Одеського художнього музею: «Для нас 24 лютого настало ще 24 листопада і ми кілька місяців жили в передчутті війни. В день вторгнення ми з командою зібрались в Музеї, деякі наші працівники прийшли одразу з особистими речима, дехто з домашніми улюбленцями й ми почали роботу з убезпечення експозиції. Через два тижні ми зрозуміли, що для підтримки роботи Музею потрібні будуть кошти, які держава не може дати в силу очевидних причин, а тому ми залучали кошти від іноземних інституцій. Маючи успішний досвід, ми допомагали колегам з інших Музеїв готувати заявки на фінансування».

Наталія Дзюбенко, завідувачка відділу прикладної музеології Державного природознавчого музею Національної академії наук України: «24 лютого для мене почалося в Києві. До Львова я повернулась вранці 25 лютого. В Музеї ми почали демонтаж експозиції та переміщення в безпечні місця. Наша установа має достатньо непогані підвали, а тому ми почали готувати їх для наших працівників, які не мали такого укриття біля своїх домівок.

Через деякий ми відновили свою діяльність. Зробили це найперше тому, що до Львова приїхало багато людей, які потребували культурного дозвілля, а природничий музей особливо цікавий для родин з дітьми.

Іншою важливою місією для музеїв стала цифровізація експонатів. Однак такі музеї, як наш зіштовхнулись з проблемою, що неможливо у стислі терміни оцифрувати мільйонні колекції. Врахуйте, що багато установ академії наук вже близько семи років працює на неповну зайнятість. Люди мають оплачувані лише кілька днів у тижні.

Михайло Закопець, виконуючий обов’язки директора Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького: «Наша війна розпочалась 6 лютого, коли нам спалили один з об’єктів, і тепер, в призмі часу, ми розуміємо, що це не випадковість. Через особливість нашого Музею ми звісно ж не могли евакуювати наші будинки, але ми зібрали найбільш цінні речі з нашої експозиції та сховали.

Цікавим досвідом для нас став пошук евакуаційних боксів. Відшукавши їх, ми зрозуміли наскільки це технологічна річ, проклеєна кількома шарами вогнетривких, водостійких матеріалів. Це коштовні речі й війна стала каталізатором того, що музеї України їх отримали.

Ми відкрили свої двері через два тижні й першими нашими відвідувачами стали діти. Надалі ми в основному працювали з дітьми. Це були майстер-класи, відкриті лекції. Здебільшого ці діти були зі східних регіонів, та були погано знайомі з українською культурою. Я вважаю, що наша діяльність добре вплинула на цих дітей, на їхнє сприйняття української культури».

Юлія Пісчанська, директорка Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького: «24 лютого вся наша команда зібралась та розпочала процедуру порятунку колекції. 28 лютого на базі Музею відкрився волонтерський хаб і у нас з’явилось два напрямки роботи: допомога Музею та нашим ЗСУ. Ми також скерували листи музеям Дніпровщини з рекомендаціями консервації та зберігання фондів в умовах війни. Пізніше від колег ми отримали багато схвальних відгуків та подяк за це».