80-та річниця створення Львівського гетто

6 листопада 1941 р. за наказом губернатора дистрикту «Галичина» Карла фон Ляша у Львові було створено єврейське гетто. Воно було найбільшим на території СРСР та проіснувало з листопада 1941 р. по червень 1943 р. У європейських масштабах львівське гетто поступалось лише Варшавському та Лодзькому.

Протягом 6-7 листопада Музей провів онлайн освітні лекції, присвячені різним аспектам меморіалізації Львівського гетто.

Разом з Ганною-Меланією Тичкою та Андрієм Риштуном ми говорили про євреїв, які були змушені переховуватись у львівській каналізації заради власного порятунку.

Дігер Андрій Риштун показав глядачам Полтву, опустившись до річки “в прямому ефірі”, а дослідниця Ганна-Меланія розповіла більше про те, як пройшли 14 місяців у сховищі для євреїв, зокрема для родини Хіґер.

Ганна-Меланія оповіла про процес пошуку схованки – у цьому дослідникам допомогли спомини Іґнація Хіґера “Світ у темряві”. Також, опираючись на історії Іґнація та Кристини Хіґер, Ганна-Меланія відтворила їх побут та труднощі, з якими стикнулася родина під час переховування від Голокосту.

Окрім родини Хіґер, дослідниця розповіла, що у львівській каналізації могли переховуватись до 70-ти євреїв, яким допомагали робітники каналізаційних мереж. Також, Ганна-Меланія продемонструвала знахідки, які потрапили до дослідників під час відкриття схованок у вересні цього року.

Науковий співробітник Музею, кандидат історичних наук, Олександр Пагіря, розповів про львівське гетто та Янівський табір примусових робіт, які були двома центральними точками Голокосту у Львові.

Олександр розповів про історію заснування гетто, зупинившись також і на факторах, що сприяли дегуманізації та ізоляції євреїв у 1941 році. Серед наведених у лекції свідчень – історії равина Давида Кагане, Філіпа Фрідмана, якому вдалося пережити Голокост, при цьому втративши всю свою родину.

Також, Олександр проаналізував те, як історія гетто “з’єдналася” у єдину трагічну ланку з Янівським табором примусових робіт, який був заснований у 1941 році. Кількість жертв табору сягала до 80 тисяч осіб, а члени адміністрації “змагалися” між собою у методах вбивства ув’язнених.

Окрім цього, історик зупинився на стратегіях порятунку євреїв, пригадавши історії Яніни Альтман (була врятована підпільною Радою допомоги євреям “Жегота”) та Леона Хамейдеса, що був врятований митрополитом Шептицьким.

Історик, аспірант Українського Католицького Університету, Михайло Мартиненко розповів про становище євреїв, яким вдалося пережити Голокост у Львові, та чому їх відносини з радянською владою довгий час були напруженими.

Михайло підкреслив, що переважна кількість свідків Голокосту добровільно виїхали зі Львова – або ж були депортовані, тому це ускладнює дослідження пам’яті сьогодні. Окрім цього, радянська влада не була зацікавлена у вшановуванні пам’яті загиблих, тому довгий час меморіалізація Голокосту знаходилась на маргінесі.

Історик також розповів про етапи розслідування злочину Голокосту у Львові, та те, чому деякі винуватці трагедії довгий час лишались не покарані.

Спікеркою, що закривала серію освітніх лекцій у Музеї, стала Ольга Лідовська – гідеса, керівниця музею “Слідами Галицьких євреїв” при ВЄБФ “Хесед Ар’є”.

Лекція “Про що мовчать стіни?” була присвячена історії Голокосту у межах Підзамче, та його безпосереднім свідкам та свідкиням – персоналіям, що назавжди лишили свої мовчазні сліди на вулицях міста.

Ольга представила історії людей, що стикнулися з трагедією сам на сам: наприклад, Яніна Альтман, яка пережила Голокост і повернулась згодом до Львова зі своєю 12-ти річною онукою – саме стільки було самій пані Яніні, коли вона була змушена зіштовхнутись із трагедією Шоа.

Також, у лекції прозвучали історії Дебори Фогель, Давіда Кагане, Луції Фрей, та інших постатей, що була пов’язані з історією єврейського Підзамче.

6-7.11.2021

Інші новини

Публікації