Музей історії воєн, боротьби та опору
Концепція перейменування — узгоджена з рішенням Львівської міської ради

1. Суть перейменування

На сесії Львівської міської ради від 25 серпня 2026 підтримано рішення про зміну назви Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору». Після державної реєстрації змін заклад працюватиме під назвою «Музей історії воєн, боротьби та опору». Відповідно до рішення буде змінено офіційну назву юридичної особи та затверджено оновлений статут музею.
Йдеться не про відмову від напрацьованої музеєм тематики чи його ключового простору пам’яті — нова назва точніше відображає те, чим музей уже став сьогодні, і відкриває можливості для його подальшого розвитку.

2. Чому нова назва

За роки роботи музей суттєво розширив тематику досліджень, колекцій, виставкової та освітньої діяльності. Поряд з історією Львівського гетто, Пересильної тюрми №25 та злочинів нацистського і радянського тоталітарних режимів, інституція сьогодні досліджує історію депортацій, ув’язнень та політичних репресій, дисидентського і правозахисного руху, боротьби за незалежність України, документує сучасну російсько-українську війну, формує нові колекції та реалізовує виставкові й освітні проєкти.
Саме тому постала потреба у назві, яка могла б об’єднати ці різні, але взаємопов’язані напрями.

Логіка переходу від назви-місця до назви-мандату
Попередня назва — «Меморіальний музей тоталітарних режимів “Територія Терору”» — була назвою конкретного місця пам’яті: вона точно описувала простір, на якому виник заклад, і тематику, з якою він починав роботу. Це працювало, доки діяльність музею обмежувалася осмисленням злочинів нацистського і радянського тоталітарних режимів на цій конкретній території.
Сьогодні інституція вийшла за межі одного місця й однієї доби. Вона документує процеси, що тривають десятиліттями і не прив’язані до однієї адреси: рух опору у ХХ столітті, боротьбу за незалежність, а тепер і повномасштабну війну. Назва, побудована на топоніміці конкретного простору, більше не може нести весь цей мандат — тому й потрібен перехід від «назви-місця» до «назви-мандату», яка описує не територію, а місію.

«До колекції музею поступово долучалися артефакти й теми, безпосередньо не пов’язані зі статутною діяльністю «Території Терору» — з історією Львівського гетто чи Пересильної тюрми. Люди, які передавали нам свої архіви — як родина Калинців, — довіряли нам родинні речі й історії, бо бачили в нашій інституції ту, якій варто довірити, можливо, єдине цінне, що лишилося від історії їхнього роду. Так, це відводило нас убік від основних тем. Але втратити цю довіру ми не могли.
Так само музей приймає чимало виставок про сучасну війну — і це не побічна, а важлива частина нашої роботи. Ми переконані: в історії все має причинно-наслідковий характер, і наше завдання — бачити ці зв’язки і фіксувати їх. І ми відкриті для цього».

— Оксана Дарморіз, заступниця директорки з науково-освітньої роботи

Тяглість, а не розрив
Ключовий принцип нової назви — вона не протиставляє історичні пласти один одному, а показує їх як єдину лінію. Тоталітарний терор ХХ століття, дисидентський рух і боротьба за незалежність, сучасна війна — це не три окремі теми, розкидані по різних музеях, а послідовні розділи однієї історії: як суспільство переживає насильство держави чи агресора і як воно цьому опирається. Саме тому у назві поруч стоять «війни», «боротьба» й «опір» — не як перелік розділів експозиції, а як три взаємопов’язані оптики, крізь які музей дивиться на весь цей матеріал.

Чому це важливо для аудиторії й освітньої місії
Стара назва орієнтувала відвідувача на одну подію чи один період. Це звужувало сприйняття музею як меморіалу конкретної трагедії, тоді як частина його роботи — освітня, дослідницька, документаційна щодо війни, яка триває просто зараз, — залишалася поза очікуваннями аудиторії. Нова назва одразу сигналізує ширший мандат: відвідувач, журналіст чи партнер розуміє, що йдеться про інституцію, яка працює з історією воєн і спротиву загалом, а не лише з одним епізодом минулого.

Відповідність музейній практиці
Формула «музей історії воєн» — впізнавана і вживана назва для аналогічних інституцій, що документують збройні конфлікти й пов’язані з ними суспільні процеси. Використання спорідненого формулювання дозволяє музею позиціонувати себе в понятійному полі, зрозумілому для колег, партнерів і органів, які погоджують подібні рішення, і водночас додає власні акценти — «боротьба» і «опір» — які відображають специфічно українську та львівську історію спротиву.

Три сенсові рівні назви

«Музей історії воєн, боротьби та опору» — це назва, у якій для нас поєднуються три важливі сенсові рівні. «Війни» — це пряме продовження нашої роботи з історією радянського тоталітаризму, окупацій і сучасної російсько-української війни від 2014 року і до сьогодні. Сюди ж належить наша колекція радянських монументів як свідчення мілітаризованої ідеології. «Боротьба» узагальнює досвід шістдесятників і дисидентського руху, а також різні форми цивільного та збройного спротиву окупації. А «опір» дозволяє дивитися ще ширше — не лише на воєнний чи політичний спротив, а й на збереження ідентичності, культури, пам’яті та людської гідності в умовах тиску.

— Ольга Гончар, директорка музею

«Для нас важливо, що ця назва не перекреслює попередній досвід музею, а навпаки — виростає з нього і дає можливість говорити про минуле та сьогодення в одному ширшому контексті».

— Ольга Гончар, директорка музею

3. Що не змінюється

«Територія Терору» як конкретний меморіальний простір та важлива частина інституції зберігається. Це місце пам’яті, на якому виріс музей і яке залишається його серцем — тут і надалі працюватиме експозиція, присвячена Львівському гетто, Пересильній тюрмі №25 та злочинам тоталітарних режимів.

«Для нас принципово важливо це проговорити: “Територія Терору” нікуди не зникає. Це місце пам’яті, на якому виріс музей і яке залишається його серцем».

— Ольга Гончар, директорка музею

4. Ширший контекст розвитку

«Цей музей має значно більший потенціал. Його сила саме в тому, що він може поєднувати різні часові пласти — досвід тоталітарних режимів, боротьбу за свободу у ХХ столітті та контекст війни, яку Україна переживає сьогодні. Музей має бути живою інституцією, яка працює і з минулим, і з теперішнім. Нова назва якраз дає для цього ширшу рамку і точніше відповідає реальному змісту його роботи».

— Марта Бешлей, начальниця управління культури Львівської міської ради

«Ми не просто фіксуємо факти — терору, депортацій, війни. Ми створюємо музейну мову, якою взагалі можливо говорити про травматичний досвід: і той, що вже став історією, і той, що триває просто зараз, поки ми записуємо свідчення. Це різні виклики, і музейних інструментів, вироблених для розмови про ХХ століття, для розмови про сьогодення часто просто бракує — цю мову доводиться створювати заново, паралельно з подіями. Нова назва не описує вже готовий результат — вона дає нам мандат долучатися до творення самого фундаменту цього дискурсу: не лише через експозиційно-виставкові формати, а й через дослідницькі програми, публічні дискусії, освітні проєкти, документацію усної історії. Музей перестає бути виключно простором пам’яті про те, що сталося, і стає інституцією, яка щодня шукає мову для того, що відбувається зараз — різними методами і різними медіа, але з однією тяглою логікою: від терору минулого до опору сьогодення».

— Ольга Муха, кураторка, завідувачка інформаційно-освітнього відділу музею

6. Довідка

Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору» створений на території, пов’язаній з історією Львівського гетто та Пересильної тюрми №25. Його діяльність від початку була зосереджена на дослідженні та осмисленні злочинів нацистського і радянського тоталітарних режимів.