“Для мене жінки в прицілі НКВД — це надзвичайно об’ємна тема. Вона включає не лише фізичний приціл зброї, від якої вони загинули. Це також приціл пропагандистський та ідеологічний, під який потрапляли навіть ті жінки, які не були репресовані. Це приціл особливої уваги радянської влади, для якої жінка була передусім ресурсом: економічним, виробничим та промисловим. Ресурсом, який потрібно було використати для власних потреб і збереження режиму”.
“Це був єдиний репресивний механізм — система, що свідомо нищила та «зачищала» українську територію від так званих «антирадянських елементів». Під цей каток потрапляли різні люди, незалежно від походження, віросповідання, майнового стану, професії чи віку.
Калейдоскоп розстріляних жінок – розмаїтий. Серед них — як художниці, письменниці, акторки, так і науковиці, працівниці музеїв та редакцій; а також – домогосподарки та селянки”.
Ніна (Леоніла) Заглада.
українська етнологиня, дослідниця народної культури.
“Для Ніни Заглади не створювали окремого провадження — вона проходила у колективній справі разом із 13-ма іншими особами. Хоча більшість звинувачень НКВД були абсолютною вигадкою, у допитах як «предмет злочину» фігурувала її безпосередня наукова та музейна робота.
З позиції радянської влади вона «неправильно» формувала експозиції: не демонструвала “досягнення техніки у сільському господарстві” та “класове розшарування села”, а натомість приділяла увагу «образу старого відсталого села». Вона, відповідно, “тягнула” в музейну експозицію те, що не відповідало тогочасним партійним вимогам”.
Ганна Вовкодав.
На момент розстрілу – студентка 3 курсу Київського залізнично-будівельного технікуму.
“Ганна потрапила в жорна репресій за одним із найхимерніших звинувачень того часу — «шпигунство на користь японської розвідки». Це було стандартне формулювання для так званої «харбінської операції». Зазвичай під неї потрапляли люди, які народилися або працювали в Харбіні й пізніше повернулися до СРСР.
У біографії Ганни немає жодного зв’язку з Харбіном чи Японією. До 15 років вона жила у своєму селі, а у 18 її вже не стало. Справу сфабрикували на основі свідчень інших людей про нібито «японського агента» та через її навчання, пов’язане із залізницею”.
“Нам дуже хочеться, щоб Биківня в уяві українського суспільства перестала бути анонімним місцем — просто лісом, де знайшли спочинок жертви сталінських репресій. Ми прагнемо, щоб цей ліс зазвучав іменами та голосами тих, хто там похований. Щоб він набув статусу некрополя, куди люди приходять усвідомлено.
Тому що фактично, Великий терор — це фізичне винищення людей, які уособлювали цілі мистецькі напрямки, наукові школи та інституції. Це наш духовно-інтелектуальний потенціал, якого нас позбавили брутально й насильно через сфальсифіковані звинувачення, що не витримують перевірки ні здоровим глуздом, ні процесуальними нормами”.
Запрошуємо відвідати виставку “Жінки в прицілі НКВД” в Музеї “Територія Терору” до 13 березня. Дізнатися більше можете прослухавши запис лекції Тетяни Шептицької на YouTube каналі Музею: https://youtu.be/kzmK9RE9nN4.
Інші новини
Публікації
