“14 жовтня 1949 року, у день Покрови Пресвятої Богородиці, етап висадився з барж на берег озера Кізі у Санніках. Осінній ранок видався прохолодним. Увесь берег був заселений переселенцями… Розтяглися обездолені сім’ї на сотні метрів уздовж ріки, одягнені хто в що – в убогі поношені гуцульський, подільський, волинський строї.” (з “Забути не маємо права”,Савка Богдан)
Одним з таких спецпоселенців був Богдан Лукій. У межах усно-історичного проєкту “Непочуті” ми мали нагоду записати інтерв’ю з паном Богданом. Після розмови він передав до Музею унікальний архів фотографій зі заслання. Цей фотоархів репрезентує повсякденність життя не лише родини Богдана Лукія на засланні, а і інших спецпоселенців.
💬 Якщо на знімках ви впізнали своїх рідних — напишіть нам!
Богдан Лукій родом із села Бабинці Борщівського району, Тернопільської області. Його у віці 7 років разом з бабцею, мамою та сестрою у 1949 році відправили як “ворогів народу” на Далекий Схід. Місцеві жителі – гіляки, ульчі – селилися поблизу Амуру, а Кізі – це забутий Богом і людьми край, проте багатий на деревину” (з “Забути не маємо права”, Богдан Савка). Останнє, у свою чергу, сформувало основні заняття спецпоселенців – праця на лісоповалі, заготівля лісоматеріалу, який постачали до табору; рубка та доставка деревини на озеро для штабелювання у морські сигари для відправлення в Японію.
Спецпоселення знаходилося по одній стороні озера Кізі, з іншого боку – знаходився табір для політичних в’язнів “15 участок”. Згодом у Санніках було організовано Кізінський ліспромгосп. Назва походить від озера Кізі, і відповідно головна робоча сила ліспромгоспу проживала в поселеннях навколо цього озера: Перебоївка, Санніки, Тулінська, у тайзі – Щетніков і Тайожний. Щорічною працею поселенців ліспромгосп заготовляв сотні тисяч кубометрів лісу.
💛Сьогодні ділимося з вами частиною фото з архіву Богдана Лукія. Зовсім скоро повну підбірку буде представлено на сайті Музею – завдяки підтримці Європейського Союзу за програмою House of Europe.