Кімната №6: Лабіринт

У 1944 році Червона армія витіснила німецькі війська із Західної України. Проте це не означало початку мирного життя. Ще понад десятиліття тут тривала боротьба з антирадянським спротивом. Методи повторної радянізації тільки посилювали його. На Західній Україні було зосереджено близько третини внутрішніх військ Радянського Союзу. Жертвами масового насильства ставали не лише ті, хто зі зброєю чи без протистояв режиму, але й члени їхніх родин.

Масштаби радянського повоєнного насильства відображені у десятках тисяч слідчих справ, які збереглися в архівах. За “офіційною радянською мовою” важко простежити людські трагедії часів масового насильства. Щоб їх осягнути, потрібно почути поодинокі голоси, що пробиваються крізь бюрократичний лабіринт.

Ця кімната відтворює вигляд архіву радянських спецслужб. На кожну людину, арештовану в радянські часи, заводили кримінальну справу. Вони зберігаються на архівних полицях донині. Номери на ящиках – це номери кримінальних справ людей, оповіді яких ми записали в межах усноісторичного проєкту. Це колишні ув’язнені ГУЛАГ-у або їхні діти. Вони розповідають про фізичне і психологічне насильство під час слідства: їх били, довгий час не давали спати, залякували репресіями щодо рідних, якщо не визнають своєї провини, часто вигаданої радянськими слідчими.