Кімната №7: Біла кімната

В Україні не існує родини, яка б у той чи інший спосіб не стикалась з масовим насильством у середині ХХ століття. Спогади про ці події ― частина наших сімейних історій. Ми можемо їх не знати, але це не означає, що їх немає.

Те, що не втрачено, ми зберігаємо в усних переказах, листах, щоденниках і речах з побуту. Уявнити людину, родину або ціле покоління дає можливість сімейний фотоальбом. Кожна світлина у ньому ― мить, радісна або трагічна, проте вона не завжди відображає реальність. Парадокс у тому, що люди часто намагалися створити ілюзію безтурботного життя, навіть перебуваючи в жахливих умовах.

Усе вберегти не вдалося, тому кожна світлина ― неоціненна. Вона існує поза часом, розповідаючи про наше спільне минуле. За згоди людей і з повагою до їхнього приватного життя, музей оприлюднює сімейні архіви і оприявнює образи, доступні раніше лише родині. У музеї особиста фотографія стає публічним артефактом, відкритим для споглядання та осмислення.

На столі – копії сотень фотографій з сімейних архівів. Інколи важко зрозуміти, де та коли вони зроблені. Наприклад, на одному з фото усміхнені жінки святкують Новий рік або Різдво. Це депортовані у повоєнний час. Навіть у складних умовах люди намагалися нормалізувати своє життя і на фотографіях, які часто надсилали рідним, робили вигляд, що в них все добре.

Подібно до того, як переплітались людські долі в умовах масового насильства, фотографії на столі постійно змішуються. Можливо, тут опинилися світлини ваших близьких. Адже, музей наповнюють історії, серед яких може опинитися і ваша.