Кімната №3: 1939-1941

Після ліквідації Польської держави Західна Україна опинилась під контролем Радянського Союзу. Щоб завоювати симпатії місцевих жителів, нова влада використовувала різні методи. Проте масове насильство стало основним інструментом радянізації регіону.

Оперативно-чекістські групи Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) були створені ще до вводу радянських військ на територію Польської держави. Їхнє завдання – арештовувати потенційно нелояльних до радянської влади осіб: колишніх держслужбовців та військових, великих землевласників та підприємців, активістів польських, українських та єврейських політичних організацій. За три місяці під арештом опинилися майже 6 тисяч осіб.

У листопаді 1939 року Західну Україну офіційно включили до складу Радянського Союзу. Оперативно-чекістські групи переформували на стаціонарні управління НКВС, які продовжили арешти. Підстави, за словами Енн Епплбаум, “були безглуздими, а процедури суду і слідства були абсурдними, навіть сюрреалістичними”. Попри те, що засуджених систематично відправляли до таборів ГУЛАГу або страчували на місці, в’язниці регіону були переповнені. Станом на 1941 рік у них утримували понад 20 тисяч в’язнів, більшість з яких розстріляли на початку німецько-радянської війни.

Упродовж 1940-1941 років з регіону до Сибіру та Середньої Азії депортували понад 190 тисяч осіб. На заслання людей відправляли цілими сім’ями, їхнє майно відбирали.

Навіть непотрібні на перший погляд речі набували особливої цінності у довгій дорозі до таборів чи місць заслання. Чи можливо передбачити, що допоможе вижити далеко від дому?

Ця кімната – реконструкція спальні після обшуку, арешту або депортації мешканців квартири.

Навпроти – таймлайн, на якому відображені реальні масштаби радянського насильства у Західній Україні в 1939-1941 роках. Поруч з таймлайном – фото арештованих у цей час людей в анфас і профіль, з їхніх кримінальних справ.