Кімната №4: Необчислюваність

22 червня 1941 року розпочалась німецько-радянська війна. Війська нацистської Німеччини окупували регіон впродовж перших двох тижнів, а вже за рік – всю Україну.

Окупаційний режим передбачав переслідування всіх, хто не вписувався у расові, соціальні чи політичні норми нацистської ідеології. Україна – один з епіцентрів нацистського масового насильства.

Табірні бараки стали символом епохи нацистського насильства. Окупована Європа вкрилась мережею місць примусового утримання та масових вбивств – таборів смерті, концтаборів, ґетто, таборів для військовополонених та примусових робітників, тюрем. Філософ і колишній в’язень Аушвіцу Прімо Леві писав: “Усі табірні архіви були спалені в останні дні війни, і це насправді непоправна втрата, оскільки досі тривають суперечки про те, скільки було жертв”.

Що могли лишити по собі ті, чиє життя могло тривати не більше кількох годин?

У кімнаті представлені нари як 3 арт-об’єкти, що відображають три найбільші групи, жертв нацистського масового насильства в Україні. Це євреї, жертви Голокосту. Радянські військовополонені. Примусові робітники і політичні в’язні концентраційних таборів.

Навпроти – історія табору примусових робіт на вулиці Янівській у Львові. За склом, підвішені маленькі предмети, які знайшли на місці масового вбивства в’язнів цього табору.